Ситуація навколо мобілізації в Україні дедалі частіше набуває резонансного характеру, коли йдеться про права дітей та соціальний захист родин. Останній випадок, що сколихнув громадськість, торкнувся родини, де двоє маленьких дітей — 2019 та 2022 років народження — фактично залишилися без опіки обох батьків. Після смерті матері єдиним годувальником залишався батько, проте його призов до лав Збройних Сил України призвів до того, що малюки на тривалий час опинилися під опікою лише літньої бабусі, переживаючи глибокий психологічний стрес.
Правові колізії та людський вимір
Історія розпочалася з того, що чоловік, маючи на утриманні двох малолітніх дітей після втрати дружини, був мобілізований. Згідно з чинним українським законодавством, батьки, які самостійно виховують дітей до 18 років, мають право на відстрочку від призову. Проте в реальних умовах воєнного часу процес документального підтвердження статусу «єдиного батька» часто стикається з бюрократичними бар’єрами.
Протягом двох місяців діти жили у бабусі, яка, попри похилий вік та стан здоров’я, змушена була взяти на себе повсякденні турботи про онуків. Психологи наголошують, що для дітей такого віку, які вже пережили втрату матері, розлука з батьком стає критичним фактором дестабілізації психіки.
Наслідки для добробуту дітей
- Психологічна травма: Раптова зміна звичного середовища та розлука з близькою людиною можуть призвести до довготривалих проблем з емоційним розвитком.
- Соціальна ізоляція: Родини, що потрапляють у подібні обставини, часто не мають доступу до належної соціальної допомоги через відсутність своєчасного правового супроводу.
- Фінансовий тиск: Витрати на догляд та утримання дітей лягають на плечі літніх родичів, що створює додаткове навантаження на незахищені верстви населення.
Що каже закон?
Юристи наголошують: стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко визначає категорії осіб, які не підлягають призову. Зокрема, це жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, або які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Проблема полягає у тому, що механізм доведення цього факту на рівні ТЦК та СП (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) потребує досконалішого підходу, аби виключити випадки помилкової або примусової мобілізації осіб, які є єдиними опікунами дітей.
Цей випадок підкреслює необхідність більш ретельної перевірки сімейних обставин перед прийняттям рішення про призов. Важливо, щоб соціальні служби та військкомати діяли скоординовано, адже передусім має забезпечуватися безпека та психологічний комфорт дітей, які вже відчули на собі всі жахи втрати близьких під час повномасштабного конфлікту. Суспільство очікує, що подібні інциденти стануть приводом для перегляду внутрішніх регламентів, щоб не допустити руйнування інституту сім’ї там, де діти залишаються абсолютно беззахисними перед обличчям системи.
