Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) оприлюднили новий звіт, у якому ставлять під сумнів тезу про те, що територіальні апетити Володимира Путіна обмежуються виключно Донецькою областю. Попри регулярні заяви російської верхівки про зосередження на «звільненні» Донбасу, реальні цілі Москви залишаються значно ширшими та спрямованими на повну дестабілізацію України як держави.
Ілюзія обмежених цілей
Експерти ISW наголошують, що риторика Кремля щодо встановлення контролю над Донецькою та Луганською областями є лише тимчасовим інструментом для управління внутрішніми очікуваннями російського суспільства. В умовах затяжної війни російська пропаганда потребує регулярних «перемог», які можна було б подати громадянам як досягнення стратегічних цілей «спеціальної військової операції». Вибір Донеччини як пріоритету зумовлений відносною легкістю ведення там наступальних дій порівняно з іншими ділянками фронту.
Проте аналітики вказують на важливу деталь: російський диктатор неодноразово змінював акценти, намагаючись підлаштуватися під ситуацію на полі бою. Постійне озвучування термінів захоплення нових територій свідчить про те, що Кремль розглядає війну як процес, що не має чітких територіальних кордонів, а орієнтований на виснаження ресурсів України та Заходу.
Стратегічний розрахунок Кремля
На думку аналітиків, Москва не планує зупинятися навіть після гіпотетичного захоплення всієї території Донецької області. Серед ключових цілей Кремля залишаються:
- Повне підпорядкування України політичному курсу Російської Федерації.
- Руйнування оборонного потенціалу України для мінімізації будь-якого опору в майбутньому.
- Змушення країн Заходу до переговорів на умовах агресора, що де-факто означатиме капітуляцію Києва.
- Використання окупованих територій як плацдармів для подальшого просування на захід.
ISW звертає увагу на те, що російська військова машина продовжує адаптуватися до умов санкцій та обмежень, роблячи ставку на тривалу війну на виснаження. Путін розраховує, що втома міжнародної спільноти від конфлікту відкриє йому шлях до реалізації його амбіцій.
Перспективи та прогнози
Ситуація на лінії фронту залишається напруженою, а російське командування продовжує задіювати великі резерви живої сили, попри колосальні втрати. Така тактика свідчить про готовність Кремля продовжувати агресію протягом тривалого періоду. Аналітичне середовище попереджає: будь-які заяви про «готовність до діалогу» з боку російського керівництва варто розглядати лише як спробу виграти час для перегрупування сил та підготовки до нових хвиль наступу.
Отже, стратегія Росії виходить далеко за рамки локальних успіхів на окремих ділянках фронту. Це системна спроба змінити архітектуру безпеки в Європі через агресивну експансію, де кожен здобутий кілометр української землі є лише частиною більшого задуму, спрямованого на підрив української державності та суверенітету.
