Відомий український актор, народний артист України Володимир Горянський нещодавно порушив тему, яка стає дедалі гострішою для багатьох діячів культури — рівень пенсійного забезпечення в умовах сучасних реалій. У своїх інтерв’ю актор відверто поділився розчаруванням щодо фінансової підтримки від держави, назвавши суму, яку отримує щомісяця, критично малою для людини його професійного статусу.
Реальність фінансового забезпечення митців
Володимир Горянський, який десятиліттями радував глядачів своїми ролями у театрі та кіно, наголосив, що його пенсія, попри наявність почесного звання «Народний артист», виявилася далекою від очікуваної. За словами актора, навіть з урахуванням усіх передбачених законодавством надбавок за звання, фінальна сума виплат не дозволяє почуватися фінансово захищеним. «Це взагалі жах», — лаконічно, але емоційно охарактеризував він ситуацію, в якій опинилися багато його колег по цеху.
Чому зіркові пенсії залишаються мізерними?
Питання нарахування пенсій для артистів в Україні часто стає предметом дискусій. Багато хто помилково вважає, що народні артисти отримують надзвичайні доплати, проте на практиці ситуація виглядає інакше:
- Базові пенсії розраховуються на загальних підставах, враховуючи стаж та відрахування до Пенсійного фонду.
- Надбавка за звання «Народний артист» є фіксованою та часто не переглядається десятиліттями, не встигаючи за рівнем інфляції.
- Високі доходи артистів під час активної творчої діяльності часто не відображалися у «білій» зарплаті, що згодом негативно позначається на пенсійному стажі.
Горянський підкреслив, що для багатьох представників творчих професій пенсія стає лише символічною допомогою, а не засобом до існування. Це змушує акторів старшого покоління продовжувати активну роботу, попри вік чи стан здоров’я, щоб забезпечити гідний рівень життя.
Дилема творчого довголіття
Для Володимира Горянського сцена залишається головним джерелом енергії, але водночас і необхідністю. Актор не приховує, що, окрім творчої реалізації, він змушений постійно працювати, оскільки державні виплати не покривають навіть базових потреб людини з його соціальним запитом. Така ситуація виглядає особливо несправедливою на фоні визнання внеску таких особистостей у розвиток української культури протягом багатьох років.
Це питання знову виводить у публічний простір проблему соціального захисту людей мистецтва, які, віддавши життя служінню культурі, на схилі літ опиняються перед вибором між творчим спокоєм та постійною працею задля виживання. Ситуація Горянського є яскравим маркером того, що система потребує глибинного перегляду та адаптації до економічних реалій, адже питання гідної старості для тих, хто формував обличчя нашої країни, має залишатися пріоритетом суспільної уваги.
