Судова система України опинилася у скрутному становищі через системне недофінансування, яке триває вже не перший рік. За словами судді Марини Барсук, протягом останніх двох років державний бюджет «заощадив» на діяльності судів майже 30 мільярдів гривень. Ці кошти мали бути спрямовані на забезпечення стабільної роботи інституцій, проте дефіцит став хронічною хворобою галузі.
Критичні цифри бюджету 2026 року
Ситуація з фінансуванням органів правосуддя продовжує погіршуватися. Згідно з актуальними даними Державної судової адміністрації (ДСА) України, реальна потреба судової системи у ресурсах на 2026 рік становить 38,2 млрд гривень. Проте у проєкті бюджету закладено лише 22,7 млрд гривень. Таким чином, розрив між необхідним та виділеним фінансуванням сягає понад 15 мільярдів гривень, що ставить під загрозу виконання судами їхніх прямих обов’язків.
На що критично не вистачає коштів
Недофінансування відображається на кожному аспекті функціонування Феміди. Основними статтями витрат, які залишаються під загрозою, є:
- Оплата праці працівників апарату суду, що призводить до масового звільнення кваліфікованих кадрів.
- Витрати на поштові відправлення, через що повідомлення про судові засідання нерідко не доходять до учасників процесу.
- Закупівля паперу, канцтоварів та технічне обслуговування систем відеоконференцзв’язку.
- Забезпечення інформаційної безпеки та підтримка функціонування електронного суду.
Наслідки для правосуддя
Експерти наголошують, що «економія» на судах має зворотний бік. По-перше, низький рівень матеріального забезпечення знижує довіру громадян до судової влади. Коли працівники отримують мінімальні зарплати, а інфраструктура застаріває, це створює сприятливе середовище для відтоку професіоналів. По-друге, нестача коштів на поштові витрати призводить до затягування розгляду справ, що прямо порушує право громадян на справедливий суд у розумні строки.
Судді та представники юридичної спільноти неодноразово підкреслювали, що незалежність судової гілки влади неможлива без її фінансової автономії. Поточна модель бюджетування, за якої суди змушені щоразу «вибивати» додаткові кошти на базові потреби, лише поглиблює кризу. Для держави, яка прагне інтеграції до європейських правових стандартів, таке ставлення до судової адміністрації є серйозним викликом, який потребує негайного перегляду пріоритетів при розподілі бюджетних коштів на найближчі роки.
