Питання безпеки в умовах воєнного стану для киян перетворилося на справжній іспит на виживання. Після чергових масованих атак ворога на столицю, коли тисячі людей знову опинилися перед зачиненими дверима сховищ, міська влада опинилася під шквалом критики. Статистика, яку оприлюднюють активісти та аудитори, вражає: попри виділення близько семи мільярдів гривень на облаштування захисних споруд, за роки повномасштабного вторгнення у Києві було збудовано лише чотири нових підземних укриття.
Мільярдні витрати та нульовий результат
Київська міська державна адміністрація неодноразово звітувала про виділення колосальних сум на ремонт та модернізацію існуючих укриттів. Проте мешканці столиці на практиці стикаються з іншою реальністю: більшість «сховищ» — це підвали житлових будинків, які часто не відповідають навіть базовим вимогам безпеки. Проблема полягає не лише у відсутності належного обладнання, а й у системному підході до проектування захисних об’єктів.
Аналітики звертають увагу на кілька ключових факторів, що гальмують процес:
- Бюрократичні перепони під час виділення земельних ділянок для капітального будівництва.
- Відсутність прозорості у розподілі бюджетних коштів між підрядниками.
- Невисока якість виконання робіт, які часто обмежуються лише косметичним ремонтом.
- Відсутність єдиної цифрової карти доступних сховищ, що реально працює під час тривог.
Хто відповідає за безпеку?
Представники влади у КМДА зазвичай посилаються на складність інфраструктури старого фонду, де технічно неможливо облаштувати повноцінні бункери. Проте, коли мова йде про будівництво нових споруд, процес перетворюється на нескінченні тендери та погодження. Кияни ж залишаються заручниками ситуації: або стояти в під’їзді, ризикуючи життям, або сподіватися, що двері комунального сховища таки виявляться відчиненими.
Громадські організації вимагають негайного аудиту всіх витрачених коштів. Вони наголошують, що захист цивільного населення має бути пріоритетом номер один, а не другорядним пунктом у списках міських видатків. Подальша ігнорація проблеми не тільки підриває довіру до місцевого самоврядування, але й прямо ставить під загрозу життя мільйонів мешканців, які щодня живуть у напруженому очікуванні повітряної тривоги.
Відсутність прогресу в будівництві захисних споруд змушує мешканців самостійно облаштовувати місця для перебування, але це не знімає відповідальності з тих, хто має забезпечувати безпеку на рівні інфраструктури мегаполіса. Поки питання мільярдних витрат залишається без прозорої відповіді, місто продовжує жити в зоні підвищеного ризику, чекаючи на реальні зміни, а не лише на звіти про чергові бюджетні асигнування.
