Ситуація навколо мобілізації працівників критичної інфраструктури та правоохоронних органів продовжує залишатися однією з найбільш обговорюваних тем у правовому полі України. Нещодавно Кіровоградський окружний адміністративний суд розглянув резонансну справу, у якій працівник Кропивницького слідчого ізолятора намагався оскаржити дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Чоловік опинився у складній ситуації, коли процес його призову на військову службу збігся в часі з оформленням документів на бронювання.
Деталі інциденту та позиція позивача
Згідно з матеріалами судової справи, працівник СІЗО отримав повістку в той самий період, коли керівництво установи вже розпочало процедуру подання списків на отримання бронювання для нього як для співробітника спеціалізованого державного органу. Позивач наполягав на тому, що його призов було здійснено з порушенням процедурних норм, оскільки статус бронювання фактично перебував на етапі опрацювання в профільних відомствах. На думку працівника, ТЦК мав би зупинити мобілізаційні заходи до моменту отримання офіційної відповіді щодо бронювання.
Основні аргументи, на які спирався позивач, включали наступне:
- Наявність права на бронювання відповідно до посад, що передбачені штатним розкладом пенітенціарної системи.
- Початок процедури бронювання до моменту фактичного вручення повістки.
- Відсутність належної перевірки статусу військовозобов’язаного з боку представників військкомату.
Аргументація суду та правові підстави
Суд, ретельно вивчивши обставини справи, зайняв позицію, яка підкреслює пріоритетність чинного законодавства про мобілізаційну підготовку. У рішенні зазначається, що сам факт подання документів на бронювання не створює автоматичного імунітету від мобілізації. Статус заброньованого набувається лише після прийняття відповідного рішення Міністерством економіки України або іншим уповноваженим органом та внесення відомостей до системи «Оберіг».
Чому суди часто відмовляють у таких позовах?
У ході судового засідання було встановлено, що на момент вручення повістки та проходження військово-лікарської комісії позивач не мав документального підтвердження наданого бронювання. Суд наголосив, що процедура призову є законною, якщо військовозобов’язаний на момент мобілізації не перебуває в реєстрі заброньованих. Військкомати не зобов’язані перевіряти наміри роботодавців щодо подання відповідних клопотань, якщо на руках у громадянина немає фінального витягу про бронювання.
Цей випадок став важливим нагадуванням для працівників установ, які мають право на відстрочку через бронювання, про необхідність чіткого контролю за станом оформлення своїх документів. Юристи зазначають, що в умовах воєнного часу процедурні затримки на етапі погодження списків не зупиняють процес призову, тому працівникам критично важливих секторів варто завчасно забезпечувати наявність підтверджуючих паперів або витягів у електронному вигляді.
Рішення суду в даній справі підтверджує, що судова практика в Україні залишається досить суворою щодо питань мобілізації. Суд не вбачає протиправних дій у роботі ТЦК, якщо на момент проведення призовної кампанії офіційний статус бронювання ще не був активований у державній базі даних. Це змушує як роботодавців, так і працівників правоохоронних органів пришвидшувати внутрішні бюрократичні процеси, аби уникнути юридичних колізій, які можуть призвести до мобілізації навіть тих категорій громадян, що мають право на відповідну відстрочку.
