Питання самовільного залишення частини (СЗЧ) залишається одним із найболючіших викликів для українського війська. 20 вересня завершується черговий період, під час якого військовослужбовці мали змогу скористатися спрощеною процедурою повернення до строю без суворих каральних наслідків. Проте, на думку колишнього народного депутата та чинного військовослужбовця Ігоря Луценка, поточна державна стратегія боротьби з цим явищем потребує кардинального перегляду, оскільки лише кримінальні переслідування не вирішують системну проблему.
Чому каральний підхід втрачає ефективність
Ігор Луценко наголошує, що масові кримінальні провадження проти бійців, які залишили позиції, не дають очікуваного ефекту «залякування» чи повернення мотивації. Замість того, щоб зосереджуватися виключно на покаранні, держава має заглибитися у причини, що змушують солдатів йти на такий відчайдушний крок. Серед ключових факторів, які потребують аналізу, експерт виокремлює такі:
- Вигорання та тривале перебування на передовій без ротацій.
- Конфлікти з командуванням або невідповідність рівня підготовки бійця бойовим завданням.
- Психологічні травми, що не були вчасно діагностовані або належним чином проліковані.
- Відсутність чіткої комунікації щодо термінів служби та перспектив звільнення.
За словами Луценка, кримінальна відповідальність часто стає останнім цвяхом у труну мотивації військового. Замість того, щоб повернути людину до виконання обов’язків, держава створює механізми, які назавжди відрізають бійця від армії, перетворюючи потенційно корисного воїна на дезертира, що переховується від правосуддя.
Необхідність системних змін у підходах
Нова стратегія, яку пропонує Ігор Луценко, базується на впровадженні інституту «реабілітації» замість «ізоляції». Військове керівництво, на його думку, має створити умови, за яких боєць зможе добровільно повернутися в стрій, отримавши відповідну психологічну підтримку або зміну підрозділу, якщо проблема була суто внутрішньою чи міжособистісною. Важливою складовою є також зміна культури управління у самих підрозділах. Командири на місцях повинні нести відповідальність за клімат у колективі, адже саме низький рівень довіри часто є першопричиною СЗЧ. Натомість армійська система досі схильна шукати винних лише серед рядового складу, ігноруючи системні управлінські помилки.
Шлях до інтеграції
Для того, щоб переламати ситуацію, держава повинна запропонувати реальні «соціальні ліфти» всередині Збройних Сил. Це означає не лише формальне закриття справ проти тих, хто самостійно повернувся, а й надання можливості змінити спеціалізацію чи перевестися в інший підрозділ, де навички військовослужбовця будуть використані ефективніше. Лише через гуманізацію підходів та створення умов для виправлення помилок армія зможе зберегти особовий склад, який сьогодні опинився поза межами правового поля та бойових завдань, проте все ще може бути корисним для оборони країни.
