У водах поблизу норвезького острова Фед’є вже вісім десятиліть спочиває німецький підводний човен U-864, який став справжньою «екологічною міною» сповільненої дії. Це судно, потоплене британською субмариною у лютому 1945 року, несе в собі не лише історію Другої світової війни, а й величезні запаси ртуті, які з роками почали потрапляти у морське середовище, загрожуючи екосистемі всього регіону.
Історія однієї місії
Наприкінці війни U-864 виконував секретну місію в межах операції «Цезар». Човен мав доставити до Японії стратегічно важливі матеріали, зокрема авіаційні двигуни та близько 67 тонн рідкої ртуті, запакованої у сталеві контейнери. Однак британські розвідники перехопили дані про маршрут, і субмарина була знищена внаслідок влучання торпеди. Уламки судна розкололися навпіл і опинилися на глибині близько 150 метрів.
Загроза, що виходить назовні
Довгий час вважалося, що сталеві контейнери надійно захищають море від токсичного вмісту. Проте останні дослідження, проведені норвезькими фахівцями, підтвердили найгірші побоювання: оболонка човна та самі ємності з ртуттю почали руйнуватися під впливом корозії. Ртуть — це надзвичайно токсичний важкий метал, який має здатність накопичуватися в організмах риб та інших морських мешканців, що зрештою призводить до серйозних проблем у всьому харчовому ланцюзі.
Масштаби витоку та оцінка ризиків
Аналіз донного ґрунту навколо місця катастрофи показав, що концентрація ртуті вже перевищує норму. Фахівці виділяють кілька ключових факторів, які ускладнюють ситуацію:
- Тривала дія солоної води: метал піддається корозії набагато швидше, ніж передбачали інженери 20 років тому.
- Географія дна: сильні течії в районі острова Фед’є сприяють поширенню токсичних частинок на великі відстані.
- Харчові ресурси: район затоплення є важливим місцем промислового рибальства, тому забруднення загрожує безпеці морепродуктів.
Шляхи вирішення проблеми
Уряд Норвегії роками обговорював план дій щодо утилізації або безпечного захоронення решток U-864. Серед варіантів розглядалися як підйом човна, що є надзвичайно небезпечним процесом, так і накриття місця катастрофи товстим шаром спеціального гравію та піску, який би ізолював токсичні речовини від води. Останній варіант наразі вважається найбільш доцільним, адже спроба підняти судно з великою кількістю ртуті на борту може призвести до масштабного викиду отрути в океан.
Це питання залишається одним із найскладніших екологічних викликів для Норвегії, адже навіть через вісім десятиліть після завершення глобального конфлікту його привиди продовжують нагадувати про себе, змушуючи людство платити за наслідки війни, що давно відійшла у підручники історії.
